top of page
ЗЗСО №37
93794203_946862095730718_632045480313880576_n.jpg

Практичний психолог Прохоренко Тамара Петрівна

Графік роботи:
 

 

​

Поради психолога батькам учнів.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

​

Рекомендації  батькам по корекції тривожності дітей                                         

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:                                                                      

*  Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;                            

 *  Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;                         

*  Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;        

*   Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;                                                      

*  Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;   *  Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.                                                           

*  Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.                                            

*  Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.                                                                                      

*  Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

​

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

  • Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

  • Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

  • Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

  • Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

  • Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

  • Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

​

Особливості  стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

  • Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

  • Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

  • Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

  • Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

​

​

unnamed.png

План роботи шкільного психолога на 2023-2024 н.р.

БАТЬКАМ ПЯТИКЛАСНИКІВ

 

В  5 класі багато що для дітей стає новим: вчителі, предмети, форма навчання, а інколи й однокласники.

 Найбільш складним для п’ятикласника є перехід від одного звичного вчителя до взаємодії із декількома вчителями-предметниками. Ламаються стереотипи, самооцінка дитини: адже тепер школяра оцінює не один педагог, а декілька.

 Важливі моменти переходу з початкової школи в середню:

 *  Діти пізнають свої слабкі і сильні сторони.

 *  Діти вчаться дивитися на себе очима різних людей.

 *  Діти вчаться гнучко перебудовувати свою поведінку залежно від ситуації і людини, з якою спілкуються.

 Труднощі переходу з початкової школи в середню:

 *  Поступове зниження інтересу до навчальної діяльності.

 *  Складні фізіологічні зміни, які супроводжують статеве дозрівання.

 

Поради батькам п’ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність — як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

 

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

      1.Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
        2. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той та на інший продукт).
        3. Не сваріть, а тим більше  не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
        4. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками й дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати у неї правильну життєву позицію.
       5. Постійно говоріть із дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що найбільше сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина відчувала, що вам це цікаво.
       6. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
     7. Намагайтеся дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.
       8. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
       9. Не будуйте ваші взаємини з вихованцем на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

ЧОМУ ПІДЛІТКИ СТАЮТЬ ГРУБИМИ І ПОЧИНАЮТЬ ПРОЯВЛЯТИ  НЕПОВАГУ  ТА  ЗНЕВАГУ?

Як правильно реагувати на грубість підлітків?

Дуже часто в підлітковому віці у дітей, у зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага (скоріше, зневажливе ставлення). Часто в період становлення підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найпростіший шлях – грубість, зухвалі фрази, які раніше він не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно відреагувати, щоб не просто накричати і “натиснути” авторитетом, а виправити ситуацію.                                      У першу чергу, говоріть з підлітком на рівних, не сюсюкайте і не пригнічуйте – дайте йому відчути свою важливість, значимість, щоб він не шукав інші способи для отримання цього відчуття. Радьтеся з ним частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що він запропонує яке-небудь свіже рішення, та й грубити в такій ситуації немає ніякої потреби, більше того, грубість тут буде виглядати по-дитячому.              Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб вона завжди знала, що перейшла межу.   Не соромтеся роз’яснити їй, як правильно. Тільки спробуйте зробити це не у вигляді моралізаторства, а під час дружньої бесіди, ще краще – на власному прикладі. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою в сім’ї. Недарма кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей хорошим манерам, вони все одно будуть вести себе, як їхні батьки.                              Ніколи не вступайте в суперечки. Не треба демонстративно зітхати, знизувати плечима, показувати, що ви розсерджені. Як не треба і вмовляти, перестерігати, лаятися – така тактика ніколи не спрацьовує, а тільки посилює подібну поведінку.                Як показують дослідження, діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це … неефективно для залучення вашої уваги. Тому тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, закрийтеся в іншій кімнаті. Просто відмовтеся продовжувати розмову, поки син (дочка) грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.   Важливий момент: намагайтеся поправляти дитину, якщо вона неправильно і грубо поводиться, віч-на-віч, а не в присутності інших дорослих або підлітків. Інакше можете нарватися на ще більшу грубість – пам’ятайте, що ваша дитина вже не маленька і болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу, тим більше на людях!   Заохочуйте шанобливу, правильну поведінку якомога частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. А адже згідно з дослідженнями, батьки підлітків в більшості випадків роблять навпаки: замість того щоб звертати увагу на хороше, постійно вказують на погане. І тому як тільки ви побачите або почуєте, що ваш “грубіян” проявляє ввічливість або повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його старання, навіть якщо не зовсім вийшло, але ви бачите, що він старався. Це йому сподобається!

22 міфи про Алкоголь.

 

Міф 1. Алкоголь допомагає при застуді.
Насправді алкоголь знижує імунітет, тому люди які досить часто вживають ал. значно частіше хворіють, у тому числі і простудними захворюваннями. З простудними захворюваннями організм справляється сам, важливо йому не заважати, на заражати себе новою порцією бацил. Корисні домашній режим, спокій, аскорбінова кислота, гірчичники, полоскання горла, але ніяк не склянка горілки.
Міф 2. Алкоголь підвищує апетит.
На жаль, у дійсності алкоголь подразнює слизову оболонку шлунку, викликає гастрит, виразку, панкреатит, порушує засвоєння поживних речовин і веде до дистрофії.

Міф 3. Алкоголь   піднімає настрій.
Не плутайте хороший настрій з придуркуватим, яка викликана наркотичним сп'янінням. Якщо у людини є потреба в підйомі настрою за допомогою алкогольної отрути - це ненормально. Ймовірно, вже сформована залежність. Рекомендація - проконсультуватися у психіатра.
Міф 4. Алкоголь знімає втому.
Насправді він паралізує активність кори головного мозку і викликає дурненьке розгальмування. Необхідним є  відпочинок, сон, перемикання на інший вид діяльності.
Міф 5. Алкоголь знімає стрес.
Ні, він викликає тимчасовий наркоз, вихід з якого важчий самого стресу. Допоможуть скоріше занурення в роботу, спілкування з сім'єю, заняття спортом, хобі.
Міф 6. Алкоголь покращує сон.
Алкоголь вводить в наркотичний сон, веде до швидкого формування залежності, у питущих людей викликає болісну безсоння, що закінчується нерідко білою гарячкою та іншими алкогольними психозами. Краще вибрати фізичну роботу, душевну рівновагу, здоровий спосіб життя.
Міф 7. Алкоголь підвищує потенцію.
На жаль, і в цій сфері алкоголь діє непередбачувано. В одних випадках блокує появу ерекції з неминучим повним фіаско, в інших - ускладнює сім'явивергання, що веде до застою крові і запальних захворювань статевих органів. У звично питущих людей алкоголь знижує вироблення чоловічого статевого гормону - тестостерону, в результаті чого настає імпотенція.
Міф 8. Алкоголь знімає страх.
Ні, він лише викликає безрозсудність і неконтрольовану поведінку.
Міф 9. Алкоголь - калорійний продукт.
Не продукт, а наркотична отрута. Алкоголіки дуже часто гинуть при явищі всіх ознак виснаження. Поживними є продукти, що містять жири, білки, вуглеводи.
Міф 10. Алкоголь розширює судини.
Розширює, але не там, де потрібно. Наприклад, розширюючи судини слизової оболонки шлунка, провокує гастрити, виразки.
Міф 11. Алкоголь зігріває.
Типовий приклад ілюзорності дії алкоголю. Розширюючи поверхневі підшкірні судини, викликає посилену тепловіддачу і замерзання. З-за такого невігластва поплатився здоров'ям не один рибалка ...
Міф 12. Алкоголь допомагає при депресії.
На жаль, він лише ускладнює депресію. Часто штовхає на самогубство.
Міф 13. Алкоголь корисний для серця.
Алкоголь - це кардіотоксична отрута, викликає міокардіопатію. Активні м'язові клітини серця перероджуються на непотріб сполучну тканину. Серцева недостатність, як причина смерті людей, що п'ють, звичне явище.
Міф 14. Алкоголь знижує підвищений артеріальний тиск.
Це той випадок, коли ліки гірші за хворобу. У наркотичному сп'янінні артеріальний тиск знижується, але при виході з наркозу підвищується набагато вищим від початкового.
Міф 15.Алкоголь прочищає організм від токсинів.
Сам є токсином. Шкідливі речовини, включаючи алкоголь, з організму виводять печінка і нирки. Бажано уникати контактів з будь-якими токсинами.
Міф 16. Алкоголь виводить з організму радіоактивні шлаки.
У залежності від локалізації радіаційного ураження застосовуються різні лікарські засоби. Наприклад, при променевих ураженнях шкіри застосовують мазі. Горілці тут немає місця!
Міф 17. Алкоголь допомагає вести бізнес.
Та ні, він допомагає розвалити бізнес, так як алкоголь робить людину безвідповідальною. Успішному бізнесу сприяють підприємливість, діловитість, ініціативність, розум, відповідальність, вміння знайти свою нішу, зв'язки і т.д.
Міф 18. Алкоголь зміцнює дружбу.
Дружба на алкогольному грунті триває до тих пір, поки у вас є гроші. Без грошей питуща людина приречена на самотність.
Міф 19. Алкоголь покращує творчі здібності.
Навпаки, алкоголь пригнічує творчі здібності. Знищуючи нейрони кори головного мозку, поступово веде до недоумства. В алкоголі все живе гине, починаючи від мікробів і закінчуючи людиною.
Міф 20. Алкоголь створює образ міцного, зрілого чоловіка.
На жаль, він виставляє чоловіка в дурному, жалюгідному вигляді. Краще запитайте у жінок, як на їхню думку, виглядає справжній чоловік.
Міф 21. Пити багато - шкідливо, випивати «культурно» - корисно.
«Культурна» випивка веде до звички, звичка переростає в потребу. Потреба - це алкоголізм. Для будь-якої людини найкорисніше - взагалі не пити.
Міф 22. Міцні алкогольні напої - погано, слабкі - добре.
У будь-якому розведенні алкоголь залишається наркотиком. Деякі наші співгромадяни і слабоалкогольним  пивом можуть набратися до безпам'ятства.

​

ЦІКАВІ   ФАКТИ   ПРО   ПСИХОЛОГІЮ   ЛЮДИНИ.

1. Мозкова діяльність продовжується навіть тоді, коли ми відпочиваємо. У цей момент відбувається фільтрація того, що дійсно потрібно відкласти в пам'яті, а що прибрати «про запас». Прокинувшись вранці Ви ніколи не забудете те, що дійсно важливо для Вас, але і не згадайте того, на чому не зупинили свою увагу вчора.

2. Людина відчуває себе більш успішною та щасливою тільки тоді, коли її мозок чимось зайнятий. Більш того, сіра речовина не цікавить монотонна робота – мова йде як раз про постійну метушню концентрації та перемикання з однієї роботи на іншу. Тільки в такі моменти людина відчуває себе щасливою.

3. Ви не можете не звертати увагу на їжу, на інтимність та на небезпеку. Чи помічали Ви, що люди завжди зупиняються, щоб подивитися на сцени нещасних випадків. Насправді, ми не можемо не звертати уваги на ситуацію небезпеки. У кожної людини є особлива частина мозку, яка відповідає за виживання та запитує: «Чи можу я це з'їсти? Чи може це мене вбити?».

4. Дослідники довели, що якщо в юності людина вміла відмовлятися від того, чого сильно бажала, їй даються життєві випробування простіше та з мінімальними втратами.

5. Для того, щоб до чогось звикнути, необхідно трохи більше 2-х місяців, а точніше – 66 днів. Саме такий період знадобиться людині для того, щоб сформувати та довести до автоматизму будь-яку дію. Наприклад, якщо ви хочете перейти на правильне харчування, то вам може знадобитися трохи менше – приблизно 55 днів. А ось до спорту доведеться звикати довше – до 75 днів.

6. Якщо Ви думаєте, що можете мати безмежну кількість друзів, ви глибоко помиляєтеся. Виявляється, що людина за все своє життя може дружити до 150 разів.

7. Бувають випадки, що Ви хочете зробити комусь приємне, подарувавши подарунок, але не знаєте що цій людині потрібно. Рішення є! Скажіть їй, що купили подарунок та запропонуйте відгадати, що це. Людина перерахує те, що хоче.

8. Якщо Вас мучать кошмари по ночах, можливо, Ви мерзнете уві сні. Науковий факт – чим холодніше в спальні, тим більше шансів побачити поганий сон.

9. Навіть позитивні події, такі як закінчення університету, вступ у шлюб або нова робота, можуть призвести до депресії.

10. Кращим засобом від турбот, тривожності і стресу є читання. Це заняття надає більш швидкий ефект на організм. Дивно, але цей спосіб багато краще прийому алкоголю, набагато ефективніше прогулянкам, чаювання або прослуховування музики.

11. У психології є принцип: чим більше очікувань з приводу якоїсь події, тим вище ймовірність нищівного розчарування. Більше чекаєш – менше отримуєш, менше чекаєш – більше отримуєш.

12. Більшість людей в незнайомому місці тримається праворуч. Якщо ви не хочете бути в натовпі або простояти довго в черзі, то знаючи цей факт, сміливо йдіть ліворуч або займайте чергу, яка лівіше.

13. Згідно спостереженням експертів, люди з блакитними очима можуть закохатися всього за кілька хвилин, а люди з карими очима можуть одночасно любити двох. Щоб закохалися зеленоокі, необхідно багато часу, іноді на це йдуть роки. Люди з усіма іншими кольорами можуть закохатися всього за годину.

14. Цікаво те, що хороші оцінки людина запам'ятовує у багато разів краще, ніж погані. З імовірністю 89% люди згадають позначку «5» і лише 29% – оцінку «3». Як наслідок, здається, що оцінка була вище, ніж насправді.

15. Цікаво, що судді в спорті карають частіше ті команди, форма яких чорного кольору. Це підтверджує статистика, яку ведуть НХЛ, ФІФА.

16. Відомий факт, що жінки, перебуваючи в магазині одягу, більше акцентують увагу на полиці та вішалки, на яких панує безлад. Підсвідомо їм здається, що саме там знаходиться щось краще, цікавіше.

17. Цілу сферу психологічних факторів та прийомів використовують на собі магазини. Наприклад, повторювані товари на касі, акції та спеціальні цінники різних кольорів. Якщо на ціннику написати замість «Шкарпетки – 2 грн.» – «АКЦІЯ! Шкарпетки 5 пар = 10 грн.»,продаж можна збільшити рівно наполовину.

18. Якщо в будинку розбите скло, то незабаром жодного цілого вікна в ньому не залишиться, а потім почнеться мародерство – така основна думка теорії розбитих вікон. У більш широкому сенсі ця теорія полягає в тому, що люди набагато охоче порушують правила та норми поведінки, якщо бачать явні ознаки безладу навколо – це було неодноразово експериментально доведено.

19. Люди неохоче суперечать спокійній, врівноваженій людині. Навпаки, коли хтось люто і агресивно відстоює свою думку – йому чинитимуть опір та будуть з ним сперечатися.

20. Ті, хто спить 6-7 годин, менше схильні до ризику передчасної смерті, ніж ті, хто спить по 8 годин. Варто відмітити, що ті, хто спить менше 5 годин – в три рази частіше страждають психічними розладами, ніж ті, хто спить по 8-9 годин.

21. Немає для людини кращого слова, ніж її ім'я. Перше, що треба запам'ятовувати при знайомстві – ім'я. Не посаду, не професію, а ім'я. Це основне правило встановлення хороших відносин.

22. Щоб швидко заснути, треба лягти на спину, витягнутися та розслабити все тіло. Закрити очі і під закритими повіками закотити зіниці вгору. Це нормальний стан очей під час сну. Прийнявши це положення, людина засинає швидко, легко та глибоко.

23. Психологи визначили, що жінці достатньо всього 45 секунд для того, щоб оцінити незнайомого чоловіка. З них 10 секунд вона будує загальне враження про фігуру, 8 секунд оцінює очі, 7 секунд дивиться на волосся, 10 секунд на губи та підборіддя, 5 секунд – на плечі. А останні 5 дивиться на обручку, якщо вона є.

24. Знання психології робить життя простішим, через врахування можливих реакцій оточуючих людей, а застосування практичної психології покращує взаєморозуміння, і допомагає вирішувати конфлікти вчасно.

25. Люди, які страждають депресією, нерідко говорять, що сприймають навколишній світ у сірих тонах. Виявилося, що це не просто психологічний феномен – сірість фарб при депресії має фізіологічну основу. Такий висновок зробили німецькі вчені з університету Фрайбурга, які досліджували процеси в очах пацієнтів за допомогою електроретинограми. Вони виявили сувору залежність – чим сильніше депресивні симптоми, тим слабкіше реагує сітківка ока на стимуляцію демонстації контрастних зображень.

26. Кожен раз, коли Ви подумки повертаєтеся до якоїсь події, Ви змінюєте її, так як нервові шляхи кожен раз інакше активізуються. На це можуть впливати і події, які відбувались пізніше, і бажання заповнити прогалини в пам'яті. Так Ви, наприклад, не пам'ятаєте, хто ще був на зустрічі родичів, але так як Ваша тітка зазвичай присутня, Ви можете згодом включити її в Ваш спогад.

27. Некомпетентні люди часто виявляються вище по кар'єрних сходах своїх більш кваліфікованих колег в силу ефекту Даннінга-Крюгера. Згідно нього, люди з низьким рівнем кваліфікації схильні переоцінювати свої здібності, а, приймаючи невдалі рішення, часто нездатні усвідомити помилковість внаслідок знову ж слабкої компетенції. Люди з високим рівнем кваліфікації дивляться на речі більш тверезо і, навпаки, з низьким рівнем кваліфікації схильні занижувати свої здібності, а також вважають, що оточуючі невисоко їх оцінюють. Ці висновки були експериментально підтверджені психологами Даннінгом і Крюгером з Корнельського університету в 1999 році.

28. Оптимістичний чи песимістичний погляд на світ кожної конкретної людини програмується генетично. Згідно з дослідженнями вчених з Мічиганського університету, він визначається концентрацією нейропептидів Y в мозку: знижена концентрація змушує сприймати навколишній світ песимістично і депресивно.

29. Іноді нерозділене кохання переростає в справжню одержимість і навіть загрожує психічними розладами. Такими, наприклад, як синдром Аделі. Синдром Аделі – це тривала безвідповідна болюча любовна одержимість іншою людиною.

30. Проаналізувавши більше мільярда твітів, опублікованих під час великих спортивних змагань, вчені встановили, що чим «голосніше» та впевненіше заяви сперечальника, тим більше у нього шансів здобути перемогу в дискусії. Іншими словами, говоріть впевнено, навіть якщо знаєте, що неправі.

31. Якщо людина намагається щось пригадати, але при цьому продовжує дивитися Вам в очі, будьте впевнені:Вас обманюють.

32. Жінки відчувають себе коханими, спілкуючись віч-на-віч зі своїм партнером, чоловіки, навпаки, відчувають емоційну близькість у спілкуванні, коли вони працюють, грають, або розмовляють, коли сидять поруч з партнеркою.

33. Між зовнішнім виглядом та злочинністю є пряма залежність. Злочинці менш привабливі, ніж середньостатистична людина. А люди, які більш привабливі, набагато рідше йдуть на злочини.

34. Свідки-чоловіки та свідки-жінки по-різному запам'ятовують деталі злочинів. Коли злочинець, наприклад, вихоплює сумочку, жінки-свідки запам'ятовують вираз обличчя жертви. Свідки-чоловіки, навпаки, запам'ятовують грабіжника.

35. Згідно висновків психологів, всі ми любимо мріяти. Дослідники стверджують, що люди, які люблять мріяти, як правило, більш винахідливі та краще вирішують різні проблеми.

36. Існує психічний феномен – «дежавю», а є зворотній -під назвою «жамевю». Він полягає у раптовому відчутті того, що Ви стикаєтесь з ситуацією або людиною перший раз, хоча насправді вона Вам добре знайома. Але якщо дежавю відчував хоча б раз майже кожен з нас, жамевю зустрічається набагато рідше та може служити ознакою серйозного психічного розладу. В один ряд з ними можна поставити феномен «прескевю» – добре знайомий багатьом стан, коли ви не можете згадати знайоме слово, яке «крутиться на язиці».

37. Найвідоміший приклад «обману через чесність». Людина, яка озвучить свої нечисті наміри, буде виглядати в очах оточуючих більш чесною, ніж людина, у якої ці наміри повністю відсутні або вона їх приховує.

38. Ефект «сліпоти неуваги». Ідея полягає в тому, що ми часто сліпі до того, що відбувається у нас буквально «під носом», якщо ми орієнтовані на якусь іншу задачу.

39. Ви можете запам'ятати тільки 3-4 елементи одночасно. Існує правило «магічного числа 7 плюс-мінус 2», згідно з яким людина не може зберігати більше 5-9 блоків інформації одночасно. Більша частина інформації в короткочасній пам'яті зберігається 20-30 секунд, після чого ми її швидко забуваємо, тільки якщо не повторюємо знову і знову.

40. Ви бачите речі інакше, ніж їх сприймаєте. Згідно з дослідженням Кембриджського університету, «неважлво в якому поряку розміщені букви в слові». Головне, щоб перша та остання букви були на своєму місці. Навіть якщо інші букви будуть перемішані, ви зможете прочитати речення. Це відбувається тому, що людський мозок не читає кожну літеру, слово в цілому. Він постійно обробляє інформацію, яку отримує від органів почуттів і те, як ви сприймаєте інформацію (слова), як правило, відрізняється від того, що Ви бачите (переплутані літери).

41. Ви знаєте, як робити речі, які ніколи раніше не робили. Уявіть, що Ви ніколи не бачили iPad, але Вам його дали та запропонували почитати на ньому книжки. Ще до того, як ви включите iPad і почнете ним користуватися, у Вашій голові вже буде модель того, як читати з його допомогою книги. У вас будуть припущення того, як буде виглядати книга на екрані, якими функціями Ви зможете користуватися, і як Ви це будете робити.

42. Дитина починає сприймати своє окреме «Я» тільки після двох років народження, а до цього вона відчуває себе одним цілим з усім навколишнім світом. Так, як ми з Вами вважаємо свою руку, ногу «собою», так і малюк вважає весь навколишній світ частиною себе.

43. 90% всіх захворювань несуть в собі психологічний характер, а остаточно вилікуваною людина може бути тільки при відновленні своєї душевної рівноваги.

44. Доведено, що дитина, позбавлена на тривалий час фізичного контакту з людьми, деградує і може загинути. Як наслідок цього, відсутність фізичних емоційних зв'язків може бути фатальною для людини. Це у своєму роді сенсорний голод, який необхідно стимулювати в житті людини.

45. Спостереження психологів показують, що при особистих контактах співрозмовники не здатні дивитися один на одного постійно, а лише не більше 60% загального часу. Однак час зорового контакту може виходити за ці межі у двох випадках: у закоханих та у агресивно налаштованих людей. Тому якщо малознайомий чоловік довго і пильно дивиться на вас, найчастіше це говорить про приховану агресію. :))

46. Тривалість візуального контакту залежить від відстані між співрозмовниками. Чим більше відстань, тим більш тривалі контакти очей можливі між ними. Тому спілкування буде більш ефективним, якщо партнери сидять по різні сторони столу – в цьому разі збільшення відстані між ними буде компенсуватися збільшенням тривалості контакту очей.

47. Жінки довше дивляться на тих, хто їм симпатичний, а чоловіки – на тих, хто симпатизує їм. Як показують спостереження, жінки частіше за чоловіків використовують прямий погляд, а тому вони менш схильні сприймати пильний погляд як загрозу.

48. Не слід думати, що прямий погляд є ознакою чесності і відкритості. Людина, яка вміє брехати, може фіксувати погляд на очах співрозмовника, а також контролювати свої руки, не дозволяючи їм наближатися до свого обличчя.

49. Звуження та розширення зіниць не підпорядковується свідомості, а тому їхня реакція дуже чітко показує зацікавленість партнера до Вас. Розширення зіниць показує посилення інтересу до Вас, про ворожість розповість їх звуження. Однак подібні явища слід спостерігати в динаміці, тому що розмір зіниці залежить також від освітленості. При яскравому сонці зіниці в людини вузькі, в темному приміщенні зіниці розширюються.

50. Теорія нейролінгвістичного програмування стверджує, що по руху очей співрозмовника можна дізнатися, які саме образи зараз у свідомості людини і чим вона зайнята в даний момент: придумує або згадує.

51. Якщо співрозмовник дивиться ліворуч вгору або просто вгору, швидше за все він занурений в зорові спогади. Такий погляд можна спостерігати в людини, що відповідає на питання «Хто зображений на двох-гривневій купюрі?».

52. Погляд у напрямку праворуч вгору видає зорове конструювання. Людина намагається уявити те, що вона ніколи не бачила. Наприклад, спробуйте уявити Вашого близького друга в скафандрі космонавта.

53. Погляд ліворуч в сторону говорить про слухові спогади. Наприклад, згадайте звуки фортепіано. Якщо погляд спрямований праворуч в сторону – це ознака слухового конструювання. Наприклад, уявіть, як розмовляють інопланетяни.

54. Погляд ліворуч вниз – внутрішня розмова з собою. Вміння невимушено та непомітно спостерігати за очима співрозмовника, аналізуючи його, нададуть Вам неоціненну допомогу, як у щоденних розмовах, так і в разі важливої ділової бесіди.

 

 

 

 

 

 

Значення кольору в психології

 Про значення кольору в психології написано безліч статей і книг. Вченими вже давно виявлені закономірності впливу кольору на психологічний стан людини і ось деякі результати їх спостережень:

• Червоний колір, як допінг, збуджує психіку людини, пробуджує в ньому бажання діяти і просто піднімає настрій. Однак постійне стимулювання психіки може привести до стресів і нервових зривів.

 • Оранжевий колір теж піднімає настрій, але «м’яко», неагресивно і вважається «кольором добра», проте його енергетичний вплив на психіку теж досить велике. Крім того, він, безумовно, «креативний», тобто стимулює розумову діяльність і пробуджує в людині творчі здібності, так що в кімнатах, де ви збираєтеся відпочивати, вішати  оранжевого кольору не рекомендується.

 • Жовтий колір формує позитивне й оптимістичне ставлення до життя (не дарма його так люблять циркові клоуни!), Покращує травлення, сприяє прояву позитивних емоцій і виникнення довірчих відносин.

 • Зі значенням чорного кольору в плані впливу на психіку людини не все так однозначно, як з іншими. З одного боку, його діловий аскетизм і стриманість допомагають людині внутрішньо сконцентруватися, а з іншої точки зору чорний колір – це колір депресії, песимізму і активного неприйняття світу. Вибирати чорний колір у якості єдиного кольору, наприклад, інтер’єру квартири або квартирних штор дуже не рекомендується – тільки в поєднанні з іншими, більш світлими тонами, тому беріть свій краскопульт  і терміново перефарбовуйте стіни, якщо вони у Вас монотонно чорні..

 • Блакитний колір для більшості людей асоціюється з небом, вселяє в душу оптимізм і спокій, пригнічує агресивність і руйнівні емоції.

 • Зелений – це весняний, ніжний, оздоровчий і самий безконфліктний колір. Зелений і блакитний – це два найбільш рекомендованих кольору штор для комфортного відпочинку.

 • Білий колір є як би логічним «продовженням» денного світла. Основні асоціації, які він викликає – це благородство, чистота, помірність і урочистість, відповідно до них формується і психоемоційний настрій людини, наприклад, в приміщенні, де в оформленні інтер’єру переважає білий колір.

Це лише основні закономірності впливу кольору на психіку людини, їх мала частина. Різні колірні поєднання можуть народжувати в нашій душі інші, найрізноманітніші емоції й формувати комфортні для людської психіки кольорові гами вміють тільки професіонали, озброєні спеціальними знаннями і постійно в цій справі практиковані.

Година психолога для батьків  5 – 8 класів

 «Як викликати інтерес  у підлітка до навчання»

 

Бесіда «Байдужість до навчання – проблема дитини чи дорослих»

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В юності ж розумова активність набуває дещо дуже характерних рис.

Одна з особливостей пізнавальної сфери підлітків — те­оретичність їхньої розумової діяльності. У цьому віці вияв­ляється живий інтерес вже не тільки до самих фактів, скільки до їх аналізу, обговоренню і розміркову­ванню над ними. Підлітка часто цікавлять дуже абстрактні запитання: «Що таке випадковість? Що знаходиться поза Всесвітом?

Уже набагато менше уваги привертають наочний на­вчальний матеріал, самі по собі конкретні факти, повідом­лені вчителем або навчальною книгою. Навіть демонстрація ефектних дослідів не справляє на підлітків такого вражен­ня, яке вона справляє на трохи молодших учнів.

У цьому віці цікаво узагальнювати факти, шукати теорії, що пояс­нюють той чи інший фізичний або хімічний ефект. Хочеть­ся слухати про це, сперечатись, розмірковувати.

Психологи досліджували розвиток допитливості у шко­лярів. Вони дійшли висновку, що існує доволі поширене явище: байдужість школярів до навчальних дисциплін. Байдужість одне з уособлень того сумного явища, назва якому формалізм знання. Учень втрачає сенс найважливі­ших понять матеріалу, який вивчає, і навіть не намагаєть­ся подолати перепону.  Він слухає пояснення вчителя, читає підручник, художні твори, рекомендовані програмою, але не вникає, та й не намагається вникнути у незрозуміле.

Ліниві і недопитливі... а хто винен у цьому? Учні? Або всі ми: родина, школа? Будьмо відверті: і все добре, і все погане, що є в дітях, — результат впливу дорослих. Будь-який недолік у роботі школярів — так чи інакше є відобра­женням наших промахів.

Основна книга, з якою працює школяр усі роки навчан­ня, — підручник. Як же складаються відносини між шко­лярем і підручником? Матеріал книги може бути далеким від інтересів учня. Підручник може бути нецікавим і тому, що для одних школярів він занадто складний, а для ін­ших — занадто простий. До того ж підлітки часто не озбро­єні навичками самостійно працювати з книгою, а механічне заучування викликає у них лише втому та нудьгу. Окрім цих особистих причин відчуження дитини від підручника, є одна спільна: позиція школяра по відношенню до навчан­ня. Дійсно, яку задачу ставимо ми, дорослі, перед школя­рем, коли він береться до навчання? Дуже просту: вивчи та дай відповідь. Вивчи, тобто запам'ятай і перекажи. А пере­казати треба, за думкою деяких дорослих, якомога ближче до тексту. Чим ближче — тим краще. А між тим саме до­слівний переказ зазвичай свідчить про нерозуміння тексту і про те, що дитина не ставила перед собою завдання зрозу­міти інформацію, яку вивчила.

Помилкова формула «вивчи — дай відповідь»

У чому ж полягають слабкі сторони задач «вивчи і дай відповідь»? Перш за все, в тому, що учень стає пасивним виконувачем, а не активним творцем своїх знань. Пасивний розумовий труд набагато менш ефективний, ніж активний, творчий. До того ж він менш привабливий, більш важкий і зовсім не викликає позитивних емоцій.

Саме тому знання, здобуті у такий спосіб, і залишаються формальними, не вбудовуються в духовний світ зростаючої людини, не стають джерелом розумового і морального роз­витку.

Як викликати у підлітка зацікавленість до навчання

У юнацькому віці яскраво виявляються індивідуальні відмінності в інтересах та схильностях. Помітно виділя­ються дві групи юнаків та дівчат. Якщо одні не відчувають особливої схильності до окремих предметів і навчаються по всіх дисциплінах приблизно однаково, то в інших чітко визначені інтереси, про них вже відомо і вчителям, і одно­класникам, що ці учні сумлінно навчаються і люблять одні предмети і зовсім байдужі до інших.

Що викликає зацікавленість до тих чи інших предме­тів? Причин багато, але найбільш поширені наступні:

  • цікаве викладання предмета;

  • інтерес до самої науки;

  • престижність даної сфери знань;

  • практична значимість предмета, пов'язана з життє­вими планами;

  • успіхи в навчанні з цього предмета;

  • захопливість самого процесу отримання знань, що вимагає розумової і практичної активності.

Відкинувши пасивний метод навчання, батьки мають ви­кликати у дитини прагнення самостійно здобувати знання. Не запам'ятовувати, а перед усім аналізувати, осмислюва­ти, розуміти матеріал, виявляти особисту розумову актив­ність у засвоєнні навчального матеріалу — ось до чого слід привчати підлітків. Тоді і запам'ятовування стане більш легким і ґрунтовним. Треба навчити дитину не запам'ятову­вати все підряд, а вилучати головне, встановлювати в тексті смислові зв'язки і відношення, співвідносити нові знання з тими, що були засвоєні раніше, при цьому контролювати себе, самостійно ставити запитання до тексту, і ще багато чого іншого.

Треба навчити підлітка зупиняти увагу на тому, чого він не знає або не розуміє. Іноді школярі не розуміють не лише окремих слів або висловлювань: вони, читаючи підручник, зустрічають і незрозумілі думки. Чи звертають вони ува­гу на ці думки? Чи намагаються їх «розшифрувати»? Чи завжди встановлюють для себе такий факт: в тексті є не­зрозуміла думка?

Часто дорослі не переймаються проблемою нерозуміння їхніми дітьми нового матеріалу. Ми не лише не виховуємо в дітях прагнення знайти відповідь, подолати бар'єр цьо­го нерозуміння, але іноді навіть перешкоджаємо. Зазвичай і в родинах, і в школі складається неправильне ставлення до того, що учень не розуміє чогось: це вважається йому за провину, може викликати докір, осудження або навіть глузування.

Як слід чинити у цьому випадку? Ставлення дорослих до підлітка має бути доброзичливим, уважним, заохочу­вальним. Бо інакше дитина, зіткнувшись з глухою стіною байдужості, втратить бажання пізнати цей світ, відкрити для себе його таємниці. Батьки мають дати зрозуміти шко­ляреві, що дійти суті незрозумілого — важлива і необхідна справа. Це розуміння — перша сходинка активної обробки нових знань. Подивитись у вічі своєму незнанню або нерозумінню — це перший поштовх до того, щоб забажати діз­натись і зрозуміти. Саме дізнатись і зрозуміти,'а не просто вивчити.

Навчаємо підлітка навчатись

Що таке навчати навчатися самостійно? Це, по суті, постаратись допомогти дитині знайти власний, індивіду­альний стиль роботи, що дозволив би якомога повніше розкрити юну особистість. Підлітків слід навчати тому, як опанувати новий матеріал підручника, законспектувати статтю, записати лекцію, їм треба дати навички самостій­ного пошуку потрібної інформації, пояснити, як користува­тись довідковими матеріалами, каталогами та ін.

Якість роботи залежить і від уміння правильно організо­вувати її. Отже, будемо навчати дітей планувати свої спра­ви, вибирати найбільш підходящих для занять режим дня, цінувати час, розумно розподіляти його.

Мета навчання, у тому числі і домашнього, не просто оволодіння знаннями, але й розвиток самостійності мислен­ня, виховання здібностей, формування багатого духовного світу, морально здорової особистості.

 

Анкета для батьків «Вплив родинної атмосфери на успішність дитини».

 

Поставте відмітку біля відповідей.

  1. Чи знаєте Ви, від чого залежить психологічний настрій дитини на весь день? (Оберіть потрібний варіант відпо­віді.) 

  • Так. 

  • Ні.

  1. Яке запитання Ви ставите дитині, коли вона повертаєть­ся зі школи?

  • Які оцінки ти сьогодні отримав?

  • Що було цікавого в школі?     

  • Чи не накоїв ти сьогодні що-небудь?

  1. Що ви знаєте про те, як слід реагувати на успіхи та не­вдачі дитини у школі?

  • Знаю багато, бо багато читав про це.       

  • Я мало читав про це.      

  • Нічого не знаю.

  1. Чи знаєте Ви, що створює в родині атмосферу неспокою, що є перевантаженням для нервової системи дитини?

  • Так, знаю.

  • Знаю, проте хотілося б дізнатись більше.

  • Не знаю нічого.

  1. Чи потрібна Вам порада щодо здійснення контролю за роботою дитини вдома і щодо надання їй розумної допо­моги?

  • Так, необхідна.

  • Ні.

  1. Чи вважаєте Ви, що підвищені й агресивні інтонації є невід'ємною частиною виховного процесу в родині?

  • Так, це єдиний спосіб впливу на дитину.

  • Так, але я обминаю цього.

  • Ні, це неприпустимо.

Тиждень психології 2023-2024 н.р.

Вправи для заземлення та саморегуляції

У екстремальних умовах (життєві кризи, надзвичайні ситуації, воєнні конфлікти) люди емоцій-но проживають будь-які події. Увесь спектр реакцій від ступору, страху, гніву, злості та виснаження до ейфорії та збудження — це захисні стани, що активуються психікою, щоб пережити травмуючий досвід. Тому все, що людина відчуває в таких обставинах, — нормально і природньо.

Під дією стресу здатність людини до самоконтролю та прийняття логічних і виважених рішень суттєво знижується. Саме тому, щоб відновити баланс емоційного стану та опанувати тривогу, необхідно використовувати техніки саморегуляції та заземлення, які дають змогу швидко та ефективно заспокоїти нервову систему і повернути здатність контролювати свої емоції та реакції.

Саморегуляція — це керування власним психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, уявних образів, управління м’язовим тонусом і диханням.

Заземлення — це свідомі прийоми, що дозволяють закріпитися в конкретному моменті фізично та емоційно, за допомогою контакту з будь-якою поверхнею (стіна, підлога,стілець) або ж когнітивних вправ.

Різновидів вищезазначених технік існує безліч. Більшість з них видаються простими, проте в цьому й криється їхня користь та ефективність. Дихальні вправи, техніки релаксації, прийоми для активізації неокортексу (частина мозку, яка відповідає за вищі нервові функції — сенсорне сприйняття, виконання моторних команд, мислення, мову) базуються на основі законів нейробіології. Єдиний ресурс, який потрібен для їхнього виконання, — сама людина.

ВАЖЛИВО!Використання таких вправ необхідно розглядати як першу допомогу чи способи саморегуляції при стресових, травматичних подіях, при панічних атаках тощо. Вони не можуть замінити професійну допомогу психолога чи психотерапевта, але допоможуть зняти тривогу та сильне емоційне напруження.Також, якщо є загроза життю чи потреба у швидких та рішучих діях, вправи на розслаблення не варто застосовувати.

Психологічна підтримка вчителів та дітей у часи війни

Дихальна вправа «Квадрат»

Ця вправа — одна з найпростіших методик швидкого заспокоєння. Вона складається з чотирьох етапів: вдих – пауза – видих – пауза, кожен з яких займає по 4 секунди.

Можливі способи адаптації

• Кількість часу виконання кожного з етапів можна збільшувати у відповідності до власних потреб та відчуттів.

• Для дітей молодшого шкільного віку: під час виконання вправи дитина може водити пальцем однієї руки по долоні іншої, малюючи квадрат. На вертикальних гранях уявного квадрату робиться вдих або видих, а на горизонтальних — паузи.

Дихальна вправа «Кульбабка»

Для виконання вправи необхідно уявити білосніжну пухнасту кульбабку в руці (можна взяти олівець, ручку, лінійку тощо). Завдання — подмухати на квітку так, щоб з неї злетіли всі пушинки. Для цього слід зробити один короткий глибокий вдих через ніс і довгий видих через рот. Здути всі пушинки з кульбабки потрібно за 1-3 рази.

ВАЖЛИВО!

Дихальні вправи — найпростіший спосіб впоратися із сильними емоціями. Вони не займають багато часу, їх можна виконувати у будь-якому місці та адаптувати відповідно до власних потреб. Бажано звертати увагу на те, щоб при диханні використовувалася діафрагма. Варто зазначити, що дихальні практики можуть подіяти не відразу, призвести до відчуття легкого запаморочення.

Постукування/«Метелик»

На початку виконання вправи потрібно долонями утворити метелика, закріпивши один великий палець за іншим, і покласти їх на груди. Далі необхідно постукувати грудну клітину в темпі один удар за одну секунду, чергуючи праву та ліву долоні. Виконувати вправу бажано 1-2 хвилини або ж до появи відчуття спокою та рівноваги. Альтернатива виконання вправи — покласти схрещені руки на передпліччя та зробити постукування у тому ж темпі.

Простукування/Тепінг

Техніка простукування базується на активізації біологічно активних точок з метою самозаспокоєння. Вона допомагає отримати доступ до енергії тіла та надсилати сигнали до частини мозку, яка контролює стрес. Дві хвилини простукування активують дію парасимпатичної нервової системи, яка сприяє відновленню та забезпечує внутрішній баланс організму.

 Коли світ на межі змін: стратегії адаптації

Виконання вправи.5-4-3-2-1Ця техніка поступово задіює кожен з органів чуття, активізуючи таким чином неокортекс та дозволяючи швидко заземлитися та повернути відчуття спокою. Перед початком виконання вправи необхідно глибоко вдихнути повітря та зробити повільний видих. Потім слід зосередити увагу на таких моментах:

h 5 — предмети, які можна побачити; назвати вголос, якого вони кольору, форми;

h 4 — предмети, які можна відчути на дотик (за можливості, корисно буде доторкнутися до кожного з них); проговорити, які вони за температурою, текстурою;

h 3 — звуки, які лунають саме зараз;

h 2 — запахи, які відчуваються;

h 1 — смак (можна просто облизати губи, скуштувати щось за можливості).

Наприкінці треба сказати щось приємне для себе чи про себе.

Пір’їна — статуя

В основі цієї вправи лежить принцип контрасту — чергування сильного напруження м’язів і розслаблення.                                                                                   Людині необхідно уявити, що вона легка, ніби пір’їнка, що літає в повітрі, кожен м’яз розслаблений. Залишатися у такому стані слід близько десяти секунд. Після цього потрібно завмерти й перетворитися на статую, максимально напруживши все тіло;                                                                                  потім повільно розслабитися, знову перетворюючись на пір’їнку. Повторити вправу варто декілька разів, завершуючи у стані пір’їнки — розслабленими.

Вправи для відновлення ресурсу

Якщо заземлення та саморегуляція — це ті методики, які дозволяють швидко опанувати свої емоційні реакції та поведінку, то вправи на відновлення ресурсу представляють собою інструменти, які дають змогу людині ефективно справлятися зі стресом, адаптуючись до ситуації, що склалася.                        Психологи виокремлюють декілька каналів, з яких можна брати ресурси для відновлення. Вони були вивчені та узагальнені у ході дослідження шляхів подолання кризових ситуацій ізраїльським психологом-травматерапевтом Мулі Лаадом (Mooli Lahad). Як результат, була розроблена модель BASIC Ph, згідно з якою розрізняють 6 стратегій відновлення ресурсу:

B (belief and values) — віра й переконання

А (affect and emotions) — емоції

S (sociability) — соціальність

I (imagination and creativity) — уява

C (cognition and thought) — когнітивні стратегії

Ph (physiological activity) — фізична активність

У кожної особистості формується індивідуальне поєднання ресурсних каналів, що визначає, які саме стратегії для подолання стресової ситуації обираються. Пріоритетність зазначених елементів може змінюватися на різних етапах життя і залежати від контексту ситуацій та подій. Дехто намагається почерпнути силу у вірі, переконаннях та цінностях, що стосується не лише релігії, а й почуття патріотизму, розуміння своєї місії у світі, впевненості, що життя має сенс тощо. У декого домінує емоційний спосіб протидії стресу – відкритий прояв почуттів, сльози, сміх, обговорення пережитого досвіду з іншими, невербальне вираження емоцій через художню діяльність, читання або написання текстів.  Ті, у кого переважає соціальний канал як спосіб взаємопідтримки, прагнуть долучитися до якоїсь спільноти, відчути себе частиною соціальної групи. Наступний тип протидії — уява — мрії та спогади про щасливі моменти й обставини з метою зменшення інтенсивності переживання страшних життєвих реалій. Для когось найбільш ефективною є когнітивна стратегія – активний пошук інформації, вирішення практичних проблем, внутрішні діалоги, визначення пріоритетності справ тощо.                                                                         Щоб позбавитися негативних переживань, можна також залучати тілесні ресурси: виконувати вправи на релаксацію, займатися спортом, здійснювати будь-яку іншу фізичну діяльність (вишивати, майструвати, працювати в саду) .

 Коли світ на межі змін: стратегії адаптації

Часом звичних стратегій пошуку ресурсу виявляється недостатньо, коли йдеться про ситуації крайнього напруження. Саме тому психологи радять звертатися до інших шляхів відновлення, якими та чи інша людина зазвичай не послуговується. Наприклад, якщо раніше відчуття «перезарядження батарейок» виникало під час спілкування з оточуючими, а тепер не дає бажаного ефекту, то корисно обрати ресурс іншого напрямку, наприклад, зайнятися йогою чи помалювати.

Вправа «Безпечне місце»

Емоційній стабілізації сприяє візуалізація себе в безпечному місці – просторі спокою та сили. Це може бути реальна локація, де людині добре чи колись було добре (не варто обирати власну оселю!), або інший вимір чи далекий космос, куточок природи, місце на терасі або біля каміна, головне, щоб там було спокійно. Виконуючи вправу, можна опиратися на наведені нижче інструкції:

Зробіть кілька глибоких вдихів. Заплющіть очі й дихайте як звичайно. Уявіть місце, де ви відчуваєте себе спокійно, безпечно і щасливо.                                             Під час занурення у світ свого безпечного місця намагайтеся запам’ятовувати усі деталі, звертайте увагу на кольори та відтінки, уявляйте, що торкаєтеся речей довкола вас.

Досліджуйте своє безпечне місце — прогулюйтеся ним, уявляючи звуки, найдрібніші деталі всього, що вас оточує. Можливо, ви відчуєте запах моря чи квітів, подих вітру на шкірі чи сонячне проміння, почуєте пташиний спів.

У вашому безпечному місці можна знайти вірного помічника: знайому вам людину, казкову істоту, тварину, будь-кого. З таким другом вам спокійно та добре, тому вирушайте на прогулянку разом і пам’ятайте про те, що варто звертати увагу на кожну деталь. Безпечне місце — це простір, що формується виключно вашими думками. Змінюйте його, робіть для себе якнайкращим, повертайтеся до нього у будь-який час, щоб перепочити та отримати ту підтримку, якої потребуєте. Це місце завжди поруч — достатньо просто за-плющити очі і дати волю уяві.                                                                                         Ресурси для відновлення емоційної стабільності у цій вправі — уява та фантазія. Щоб отримати максимальний ефект від візуалізації, необхідно виконувати вправу у безпечному середовищі. Важливо заплющити очі, відволіктися від усього навколо та максимально поринути у створені фантазією образи, пам’ятаючи, що поруч в такий момент мають бути лише люди, яким можна довіряти.

ВАЖЛИВО! Варто пам’ятати, що кожен сам керує своїм безпечним місцем. Якщо в ньому щось не так, то все можна змінити силою думки, відкинути будь-які негативні образи чи асоціації. Бажано систематично повертатися до створеного образу, щоб посилити відчуття внутрішньої безпеки та свою стресостійкість.

Психологічна підтримка вчителів та дітей у часи війни

Вправа «Кола довіри»

В умовах стресових подій людині важливо розуміти, що вона не залишиться із проблемою сам на сам та зможе отримати підтримку від інших, задіявши свій соціальний ресурс. Сформувати та візуалізувати його допоможе                                                вправа «Кола довіри».

 Ваші найближчі люди. Люди, яким ви довіряєте, але вони не такі близькі. Ваші знайомі, яким ви також довіряєте Ваше ім’я. Інституції, які також можуть допомогти. У її основі лежить ідея існування різних рівнів довіри — власне кіл, які визначають, залежно від ситуації, хто з оточення (рідні, друзі, знайомі, колеги, організації) може стати тим ресурсом, який дозволить адаптуватися до ситуації, отримати підтримку та сили, щоб пережити непрості часи.                          Для проведення вправи необхідно опиратися на наведені нижче інструкції.

1. На аркуші паперу намалюйте 4 кола, розташованих одне в одному, як зображено на  малюнку.

2. У центральному колі впишіть своє ім’я, адже саме ви є шукачем ресурсу.

3. У наступному колі вкажіть імена близьких людей, яким ви можете повністю довіритися у ситуації, що склалася, та очікуєте від них цілковитої підтримки та розуміння.

4. Третє коло заповніть іменами людей, яким також довіряєте, але в меншій мірі. Це можуть бути друзі, далекі родичі, люди, з якими ви часто спілкуєтеся, підтримуєте гарні стосунки.

5. У четвертому колі запишіть імена колег, знайомих, батьків однокласників ваших дітей та інших людей, які потенційно можуть прийти на допомогу та підтримати вас у певних моментах.

6. За межі останнього кола винесіть інституції/організації, які також можуть виявитися корисними для того, щоб справитися із ситуацією: лінії довіри, медичні установи, психологічні чи юридичні консультації тощо. Це ті експерти, які можуть бути абсолютно незнайомими вам, але максимально корисними для вирішення питання.

7. Проаналізуйте свої кола довіри, імена, які в них записані. Поміркуйте над тим, чи бажаєте ви наблизити когось до свого внутрішнього кола чи навпаки віддалити. Це абсолютно природній процес, адже кола довіри не є фіксованими. Вони формуються відповідно до конкретної ситуації та є гнучкою структурою, яка адаптується до потреб окремої особистості. Це означає, що одна й та сама людина може переходити з кола в коло відповідно до того, наскільки важливою та корисною є для нас у тому чи іншому контексті та певному часовому проміжку.

 Коли світ на межі змін: стратегії адаптації

Вправа «Шлях героя»

Ця вправа є арт-технікою, яка сприяє усвідомленню життєвого шляху, ролі та місця особистості у власному життєтворенні. Виконуючи вправу, можна опиратися на наведені нижче інструкції:

• Накресліть на аркуші паперу табличку розміром 2х3 клітинки.

• У першій комірці намалюйте своїх героя чи героїню. Можна додати ім’я, описати його суперсилу.

• У другій — місію героя, чому він вирушає у подорож, що кличе його до пригод.

• У третій комірці зобразіть перешкоду, яку має подолати герой чи героїня, щоб досягти своєї мети.

• У четвертій — промалюйте внутрішніх помічників, які підтримують героя/героїню.

• У п’ятій — зовнішніх помічників, що приходять на допомогу.

• У шостій комірці зобразіть фінал історії, завершення пригод.

Після того, як історію буде намальовано, бажано поділитися нею з іншими. Необхідно обговорити зображене, аналізуючи, які почуття викликала вправа, що допомогла зрозуміти. Варто зосередитися на тому, що герой чи героїня є художнім відображенням самого автора/-ки, тому місія, перепони, помічники і, власне, фінал розповіді можуть багато розповісти про якості особистості, яка їх створила.

Вправа «Малювання музики»

Ця вправа дозволяє задіяти одразу три сенсорних канали: візуальне сприйняття, слух і тактильні відчуття. Вона допомагає вивільнити емоції та візуалізувати їх. Для проведення вправи потрібно взяти аркуш паперу, покласти його горизонтально та скласти втроє, щоб утворилося щось схоже на конверт чи буклет. По черзі прослухати пісні GO_A - Shum, Один в каное - Човен, Андрій Хливнюк і The Kiffness - Ой у лузі червона калина. Під час прослуховування музики необхідно зобразити кольоровими олівцями, фломастерами чи фарбами відчуття, які викликає кожна з пісень, у вигляді абстракції, використовуючи різні лінії, фігури, кольори у довільній формі. Для кожної наступної пісні слід використовувати нову частину аркуша. Корисно обговорити малюнки та емоції, які виникали протягом виконання завдання.

Вправа «Рецепт стресостійкості»

Ця вправа спрямована на консолідацію усіх ресурсів людини та їх візуалізацію. Результат її виконання — малюнок, постер, колаж, асамбляж, презентація, мудборд тощо — може бути використаний у подальшому для пошуку ефективного способу швидкого відновлення та заспокоєння. Завдання може виконуватися як індивідуально, так і в групі. Для створення креативного продукту слід виділити достатньо часу.

Психологічна підтримка вчителів та дітей у часи війни

Виконуючи вправу, можна опиратися на наведені нижче інструкції:

• Поміркуйте над тим, що дає підтримку у скрутні часи, може потішити та розрадити. Це можуть бути конкретні речі, дії та вчинки (прогулянка, обійми, подарунок другові і т.ін.).

• Створіть рецепт стресостійкості у вигляді творчого продукту будь-якого формату.

• Обговоріть роботи і прокоментуйте, що саме і як допомагає, у яких ситуаціях найкраще спрацьовує.

Сімейне виховання- запорука психічного здоров’я дитини

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.

Стилі виховання дітей.

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.

Надмірна опіка (гіперопіка).

 Цей стиль характеризується  надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

      З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи  плутають любов і опіку.  Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають  чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато  з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

    Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.

 Авторитетний (демократичний) стиль виховання

(високий рівень контролю та теплі стосунки)

 Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.

Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми. ВОНИ ДОБРЕ ВЧАТЬСЯ В ШКОЛІ ТА МАЮТЬ ВИСОКУ САМООЦІНКУ. Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.

Авторитарний стиль виховання

(ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

Авторитарний стиль виховання  - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання  іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.

 Насправді авторитарні батьки –  не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно

ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ВІДЛЮДНІ, БОЯЗКІ, ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ, ДРАТІВЛИВІ.,  ДІВЧАТА НАЙЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАСИВНИМИ І ЗАЛЕЖНИМИ. ХЛОПЦІ МОЖУТЬ СТАТИ НЕКЕРОВАНИМИ І АГРЕСИВНИМИ.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і  підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

    Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

Ліберальний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ТЕПЛІ СТОСУНКИ)

Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його  примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.

Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти, СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО

Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення  їх особистості, як і надмірне її обмеження.   

Індиферентний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

На жаль, багато батьків практикують індиферентний стиль виховання, часто навіть не підозрюючи про це. Індиферентні батьки просто … індиферентні. Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими.        Діти, виховані індиферентними батьками, часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.

 

Як знайти золоту середину

Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.

 

Сім помилок батьків      

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина,  сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

 

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

 

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї.  Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

 

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

 

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

 

Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

 

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

 

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

1. Повірте  в  неповторність  своєї  дитини ,у те ,що вона-єдина,  унікальна,  не  схожа  на  жодну  іншу   і  не є вашою  точною  копією .Тому не варто  вимагати  від  неї  реалізації  заданої  вами  життєвої  програми  і  досягнення  поставленої  вами  мети. Дайте  їй  право  прожити  власне життя.

2. Дозвольте  дитині  бути собою, зі своїми  вадами, вразливими  місцями та  чеснотами. Приймайте  її  такою,  якою  вона  є. Підкреслюйте  її  сильні властивості.

3. Не соромтеся  виявляти  свою  любов  до дитини, дайте  їй  зрозуміти,  що  любитимете   за  будь- яких  обставин.

4. Не  бійтеся  «залюбити»  свою дитину:  дивіться  їй  в  очі, обіймайте  та  цілуйте, коли  воно  того  бажає.     

5. Обираючи  знаряддя  виховного впливу, удавайтеся  здебільшого  до  ласки   та  заохочення, а не  до  покарання  та  осуду.

6. Намагайтеся  щоб  ваша  любов не  перетворювалась  на  вседозволеність  та  бездоганність. Встановіть чіткі  межі дозволеного (бажано,  щоб  заборон  було  небагато-лише  найголовніші) і   дозвольте  дитині  вільно  діяти в  цих  межах. Неухильно  дотримуйтесь   встановлених  вами  заборон  і  дозволів.

7. Ніколи  не  давайте  дитині  особових  негативних   оцінювальних суджень  « ти поганий», «ти  брехливий»,  «ти  злий». Оцінювати  треба  лише   вчинок. Треба  казати : «Твій  вчинок  поганий, але  ж ти  хороший,  розумний  хлопчик  (дівчинка)  і  надалі   не  повинен  так робити».

8. Намагайтеся  впливати   на  дитину    проханням-це  найефективніший спосіб давати  їй  інструкцію.  І  тільки  в  разі  відвертого   непослуху  батьки  можуть  думати  про  покарання. Цілком  зрозуміло,  що  воно  має  відповідати  вчинку, а дитина  має  розуміти,  за що  її  покарали. Батьки  самі  вирішують , як  покарати, але  майте  на  увазі,  що  фізичне  покарання- найтяжчий   за  своїми  наслідками  засіб  покарання. Дитина  повинна  боятися  не  покарання, а того, що  вона може  прикро  вразити  вас. Покараний-вибачений. Сторінку  перегорнуто. Про  старі  гріхи  жодного  слова! Покарання  не повинно  сприйматися  дитиною, як  перевага  вашої  сили над  її  слабкістю,  як  приниження.

 

Поради з виховання

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 

Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

 

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

 

Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких дітей.

 

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

 

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

 

Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання

— Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному

♦ Покарання обов’язково мас бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образ.

♦ Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.

 

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

 

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій.

 Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність,  нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину.

 Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини.

Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та  використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини  і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.

 Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

— Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.

— Краще не карати, ніж карати із запізненням.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8.НАКЛАДНІСТЬ ОБМЕЖЕННЯ НА НЕБЕЗПЕЧНІ ТА РУЙНІВНІ ДІЇ.

Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

 

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідно поспілкуватися з дити­ною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

 

 

 

 

 

 

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

Правило1 Стимулюйте інтелект дитини.

 Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини

Правило 2. Формуйте самоповагу.

 Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.

 Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

 Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.

 Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба".

Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.

 Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.

Правило 8. Будьте вимогливими.

 Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.  Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

 Правило 9. Привчайте дитину до праці.

 Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневаж­ливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові­дальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша не­терплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх ви­могах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідов­ністю.

7. Вчіть дитину самостійно прий­мати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близь­ких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

Поради  психолога  батькам учнів.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

  • Рекомендації  батькам по корекції тривожності дітей                                        

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:                                                                       *  Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;                                                                   *  Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;                          *  Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;         *   Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;                                                       *  Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;                   *  Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.                                                                                                        *  Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.                                             *  Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.                                                                                       *  Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

  • Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

  • Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

  • Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

  • Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

  • Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

  • Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

 

Особливості  стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

  • Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

  • Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

  • Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

  • Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

  • Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

  • Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

  • Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

 

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

  • Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

  • Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

  • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

  • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

 

Поради батькам конфліктних дітей

  • Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

  • Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

  • Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

  • Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

 

Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.

  1. Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.

  2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.

  3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.

  4. Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.

  5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.

  6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.

Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.                                                                                                   Можливі й інші причини:                                                                                              1.Особливості пубертатного періоду.                                                             2.Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.                3. Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

Поради виховання важких підлітків

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.                                                         Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.                                                                                                        Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.                               Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

     Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.                            Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.                                                                               Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.                Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.                                                   Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

     Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще

5. Упереджувальний підхід

     Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

    У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх

 Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків

  1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

  2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

  3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

  4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

  5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

  6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

  7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

  8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

  9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

  10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.

  11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

  12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

  13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

  14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

 

Правила бесіди за способом активного слухання                                        

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

  1. Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.

  2. Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

  • Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;

  • Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.

  • Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.

 

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток
(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)

  • Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.

  • Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

  • Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

  • Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

  • Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.

  • Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

  • З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

  • Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

  • Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

  • Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

  • Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

  • Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

  • Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

  • Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

  • Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

  • Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

  • Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

  • Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

  • Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

  • Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

  • Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Ви повинні знати:

  • З ким приятелює ваша дитина.

  • Де проводить вільний час.

  • Чи не пропускає занять в школі.

  • В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

  • В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).

  • В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)

  • В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).

  • В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).

  • В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).

  • Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.

Підписатися на оновлення

Підписатися

© 2023 by GREENIFY. Proudly created with Wix.com

Наша адреса:

с.Одеради, вул.Центральна 39

email: oderadiskola@gmail.com

​

  • Facebook
bottom of page